Українське лісне господарство – клондайк для сільських горе бізнесменів та різного роду шахраїв та пройдисвітів

    З давніх часів відомо, що ліс це не вичерпне джерело наживи для не чистих   на руку керівників та працівників цього  господарства.  Кажуть, що ще Петро Перший стверджував, що заробітну плату лісникам платити не потрібно зовсім , а після двох років праці їх потрібно звільняти за розкрадання лісу,  без суду та  слідства. Та повернемося в наші часи.

    Після руйнування  сільських господарств Радянського Союзу спритні ділки з числа голів господарст, та членів компартії – другорядних керівників колгоспів та радгоспів, швидко, одноосібно роспаювали господарства на свою користь, в обхід рядових членів господарств . Як результат комуністичному керівнитству дісталися будівлі, земля  та  засоби виробництва, а рядові члени господарств  одержали облизня. Так з  «товаришів» в селах утворилися місцеві капіталісти- горе бізнесмени, яким капітал просто впав  на голову  з «неба»,  а простіше, вони просто обікрали своїх односельчан. В цих представників нового,  сільського бізнесу звісно не було ні здібностей ні дасвіду в бізнесі, та було одне єдине  – бажання заробити швидкі великі гроші. Майже в кожному колективному  господарстві Радянського Союзу були примітивні міні цехи для обробки деревини – пилорами.  От і повідкривали  нові сільські капіталісти в «успадкованих» примітивних, часто не пристосованих до виробництва, дерев’них і не опалюваних  приміщеннях, цехи для обробки деревини, по новому – по капіталістичному. Читаючи ці рядки читач скаже, що в цьому, зовсім не має нічого поганого, а навпаки, це розбудова сільської економіки та створення робочих мість. Та погодитись з цим не можна. Побувавши в цих господарствах не важко зрозуміти, що це завсім не високотехнологічні підприємства, які виробляють меблі чи дерев’яні конструкції для будівництва та інших сфер діяльності людини.  Ці примітивні підприємства всі, як один,  виготовляють примітивні дерев’яні вироби –дерев’яні  піддони для транспортування вантажів. Майже у всіх селах   розташованих не подалік від лісу повиростали, як гриби після дощу, ці «народні» підприємства. Умови для праці на цих підприємствах просто відсутні. Та вибирати сільському,  безробітному, зубожілому люду ні з чого, таму він  радий  всьому що є, та згідний  з любими умовами праці. Новоявлені «товариші – капіталісти» давно почуваються місцевими князьками і «батьками рідними» місцевому ошуканому ними збіднілому,  безробітному  сільському люду. Роз’їзджаючи по селу на розкішних автомобілях-всюдиходах  вони відкрито та   зневажливо підчеркують свій високий соціальний статус та показують односельцям «хто в домі хазяїн». З не давніх,   Петрів, Микол, Іванів та Павлів – утворилися поважні та багаті Івани Івановичі, Миколи Петровичі, Івани Васильовичі та Миколи Павловичі. От вам і «товариші»  з Комуністичного минулого на селі.  Можна задатися питанням- скільки ж потрібнно для країни та зарубіжжя цієї продукції –піддонів, які виробляють майже всі , кому не лінь?  Питання досить цікаве. Здається, що всім людям в країні не потрібні товари побутового вжитку, побутова техніка, товари харчування та інше. Головне для країни це піддони, і без них ну зовсім ні як. Піддони це головний  виріб української деревооброблюваної  промисловості. Піддони це «гордість» держави України. Навколо цих підприємців – виробників, прикріпилася, як риба прилипала, армія нероб посередників, які міцно закріпилися на цьому напівкримінальному ринку та заробляють свої відсотки від загальних прибутків цього бізнесу. Працівники лісних господарств  добросовісно і з ентузіазмом допомагають розвитку та  існуванню  цього бізнесу,  адже вони являються основними постачальниками  сировини для нього.  Державний ліс по іхнім, скромним, розрахункам, являється невичерпним і безкоштовним джерелом іхніх особистих прибутків. Майже у всіх у них є такі власні деревообробні підприємства-пилорами,  або в членів їхніх сімей.  Сировина також під руками – власна–державна, досвід розкрадання –багато десятилітній.  В цій сфері діяльності відкати та взятки являються обов’язковим атрибутом, а роспоряжатися чужим- державним майном в нас безпечно, без карно і вигідно. В цій «системі» почуваються  всі фігуранти дійства , як риба в воді.  Товариші – бізнесмени в прибутках, прцівники лісних господарств та чиновники державних структур жиріють від взяток та відкатів. Правоохоронні та інпектуючі органи,  такох не скривжджені – вони все це «кришують»,  маючи в цьоу свій, не малий зиск. Програє тільки держава та рядові громадяни. Вони мають з цього всього здоровенного облизня та перспективу залишити своїм  нащадкам замість лісу, пеньки та голе місце від нього,  та й то, в майбутньому, приватизоване  спритними пройдисвітами- екс товаришами.  Цікаво замітити, що лісним господарством в Україні, опікується Комуністична партія України. Це лісогосподарське відомство в Україні повністю підконтрольне Комуністичній партії,  дане на  відкуп владою комуністам, як членам  владної каоліції. Комуністи,  як відомо, мають величезний досвід в управлінні державним майном та багатодесятилітний  досвід його розкрадання.  Багато працівників керівнх органів лісгоспів являються керівниками КПУ. От вам і комуністична ідея, та її застосування на практиці. Існує інформація,  що політики – комуністи не гребують і особистим бізнесом.  Члени їхніх родин,  завсім не бідні люди. та мають не малий бізнес, як в Україні, так і в обшорних зонах, зокрема на прокомуністичному Кіпрі.

  З усього викладеного можна зробити висновок, що громадськості  України пора зробити висновки з такого роду економічної діяльності новоявлених горе бізнесменів, та не  робити з них «народних авторитетів» та «батьків рідних – суспільству», як  роботодавців.

 

ФОТО АВТОРА САЙТУ

Серпень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  

ІНФОРМАЦІЯ

Автор інтернетресурсу не несе відповідальності за посилання на сторонні ресурси.