Отримавши як посаг до весілля увесь Мошногородищенський ключ, граф Воронцов був здивований красою цих місць, а заодно і розчарований їхньою запущеністю та кричущою безгосподарністю попередніх володарів. У тому числі і своєї тещі – О.В.Браницької. Доріг не було ніяких окрім етапних шляхів, проїхати тут можна було лише на коні кладками через водяні перепони. У перший же рік володіння цією маєтністю граф вирішив питання про упорядкування доріг, нарізавши їх аж 55. Далі господарством займався його відставний ад’ютант – полковник Іван Тимофійович Ягницький. У відсутність господаря (Воронцов був призначений намісником півдня Росії та Бесарабії) саме йому довелося організовувати усі роботи в маєтку. А це було не так вже і просто, бо дістатися з Мошногір до містечка теж було великою проблемою. Болотиста місцевість не завжди була проїзною. Ось тут і стала у пригоді його колишня військова спеціальність. У часи різних військових кампаній він створював переправи на ріках, а тому мав добрі знання гідрографії та мав давніх друзів – військових спеціалістів.

Отак і виникла ідея створити канал для осушення боліт. Ягницький наскільки був впевненим у своїй затії, що Воронцов дізнався про неї вже після того як військові спеціалісти почали пошуково – проектні роботи. Поки йшла переписка, що забирала час, господарем вже були виділені перші гроші на будівництво.

 Щоби уявити собі весь масштаб таких робіт, треба хоч трішечки мати інформації

про місцевість, де розгорнулися ці роботи. Річ у тому, що оті численні болота та озерця виникли не на порожньому місці. Ріка там протікала ще в сиву давнину. За даними Черкаських археологів поселення бронзової доби та інших періодів були знайдені ними на обох берегах тієї ріки. Люди споконвіків селилися біля води. Спочатку там протікав Дніпро, а пізніше його русло зайняла ріка Рось. Ці ріки в пізніший історичний період змінили свої русла на нові, а на місці старого русла Дніпра – Росі залишилися лише болота. Здавалося, що з часом ті болота повинні були висохнуть, але так не сталося, бо в час повеней так звана горішня вода заповнювала старе русло. Ота горішня вода збиралася з невеличкого струмочка біля села Пединівка, який перетворювався в невеличку річечку, що протікала біля Городища та Вільшани. Останній топонім з часом став гідронімом. Історичні документи згадують про річку Вільшанку ще з 1550 року. Тодішня невеличка річечка фактично розчинялася в болотах та руслі старої Росі. Так тривало до побудови каналу. А тоді, будівельникам ріки треба було прокопати канал від с.Вільшани до с. Старосілля не заповнюючи його водою та зупинитися для того, щоби поглибити канал до р. Рось. Саме цим каналом відвели лишню воду в Рось, осушивши луки в Байбузькій та Мошнівській економії. Пізніше той канал назвали річкою Фосса.

Аж тоді роботи закипіли на всю потужність. Дві економії просувалися назустріч одна одній. А інші меліоративні роботи забезпечувала Білозірська економія. Наперекір усім інструкціям канава копалася не прямолінійно, вона оминала різні перепони та великі болота. Вийнята земля возилася грабарями до найближчих ям та боліт. Стандарт  канави вже в цих економія становив; глибина – 3 аршини (2,13 м.), ширина – 9 аршин (6м.39 см.). На протязі двох з половиною років тривало це будівництво, вірніше обчислювалося це сезонами, коли спадала повенева вода. Закінчилося воно у 1840 році навесні, коли горішні води прорвали спеціально залишені загати. Закумульована вода Вільшанського та Старосільського ставів мала досить велику потужність. Ця вода вирівняла дно річки та увійшла в діюче русло річки Мошна, що впадало в Дніпро. До речі, саме ця система забезпечувала щорічне очищення русла річки під час весняних паводків, з додачею сюди горішніх вод річки Росі. Головний Росьовий канал, що пізніше отримав назву річка Вільшанка, довжиною в 40 верст, та допоміжні 20 верст дали змогу осушити 3000 десятин орної землі та 3500 десятин сінокосів. В тих допоміжних територіях Білозірсьської економії були осушені Імшан та Дежеве. Зникли болота та смердючі ковбані в яких розводилися комарі та різна нечисть. Через річку був збудований медянський міст, а далі дорога через ще два містки приходила до Брами в маєток. Добре обвалована ґрунтова дорога з терниками обабіч стала додатком до Городищенської етапної дороги та надійним сполученням з Мошнами. Ще й наше покоління пам’ятає ту вже занехаяну дорогу із сотнями солов’їних гнізд у терниках. Вечірні концерти пернатих солістів вражали будь – кого. За 20 метрів праворуч від медянського моста вдячний господар в тому ж 1840 році спорудив обеліск на якому на чотири сторони світу на гранітних дошках було висловлено слова подяки будівельникам та творцям пароплавів. Він є і нині, перенесений стоїть в центрі села, але вже з іншою місією… Ще до будівництва річки І.Т.Ягницький на Ревках, в урочищі Кулажине, на спланованому лівобережжі канави розпочав роботи по створенню цегельні. Поклади дуже якісної глини були нанесені туди спочатку Дніпром, а пізніше ту роботу виконувала річка Рось. Про це давно знали мошнівці, брали звідти глину мазати хати, навіть виробляли собі для будівництва примітивну цеглу – сирець. Створена нова цегельня забезпечила міцною паленою цеглою всі будівництва в Мошногорах та в Мошнах. Місце, обране для цегельні було наскільки вдалим, що вона проіснувала аж до 70-тих  років минулого століття.

В багатьох виданнях описується про каторжну працю кріпаків Воронцова. То є величезна неправда. Дійсно, вони відпрацьовували свої 3 дні панщини, а далі лишалися на заробітках без вихідних. Бо і кріпаки, і заробітчани за виконану роботу отримували як на той час непогану оплату, а ще їм доплачували за темп роботи. Підгодовували і худобу грабарів, бо темпи роботи були таки великими.

Отож, заробивши грошенят, отримали люди ще й подяку на граніті. У моїй родині зберігалися документи про оплату та оренду, та іншими даними, що були записані рукою писаря – діловода Гречухи. Іще в 60- ті роки минулого століття я передав їх до сільського краєзнавчого музею. На жаль, зник і музей, і все, що було передане до нього.

А родина Воронцових не надто постраждала від втрати коштів на будівництво тієї канави, бо тоді з’явилася можливість ще й вирубати раніше недосяжний корабельний ліс та продати на верфі Миколаєва. Той, що ріс на межі Байбузької та Мошнівської економій у Звіринці. Тоді буксирами в сплав по новій річці і була вивезена деревина, що мала непогану вартість. Копана річка принесла подвійну вигоду родині Воронцових, а для мошнівців вона на довгі роки стала окрасою поселення. Для надто цікавих хочу повідомити, що річок з назвою Вільшанка в Україні є три чи навіть чотири. А от, Росьової канави немає більше ніде…

 Ріка щорічно самоочищувалася та вирівнювала свої береги. Так воно продовжувалося довго, аж до середини 1960 років, коли державні невігласи «запрягли  в роботу» Дніпро, знищивши добру третину України. З тих пір почався катастрофічний період в історії Дніпра та копаної річки.

До речі, архівні документи про ту подію знаходяться в Державному Архіві Черкаської Області (скорочено ДАЧО). На сайтах вже була публікація «Відлуння трагедії» про ті події. Розповідь стосувалася лише Мошен.

Щоби не бути голослівним надам доступну сумну статистику збудованого на Дніпрі каскаду ГЕС, що був пущений в експлуатацію в 1964 році. Загальні площі водосховищ в 6950 кв. км. дають 6-8 % обсягів електроенергії в державі. Потужність всього каскаду трохи більше 3780 Мвт. «Дешева енергетика» виявилася не такою вже й дешевою. З утворенням штучних морів було перенесено та знесено більше 3000 населених пунктів. Понад 500 тисяч садиб зникло з лиця Землі, в них проживало більше 3 млн. жителів. Під водою опинилися 250 храмів, 10 тисяч цвинтарів з 5 млн. могил. Під водою лишилися тисячі криниць та річечок. Штучні моря затопили 790 тис. га суші, в тому числі 265 тисяч га. сільськогосподарських угідь та понад 270 тис. га лісу. Знищено майже 60% найцінніших у Світі українських чорноземів, які і сьогодні щороку з різних причин втрачають біля 100 тис. га. своєї площі. А 4 млн. га. орних земель зазнають вітрової ерозії. Оце і є справжня ціна «дешевої енергетики». Збитки нанесені дурістю колишніх керманичів ще триватимуть тисячоліття. Чого буде вартий ефект доміно, коли впаде хоч одна зношена загата. Це окрема тема. Виявляється, що військовими ще з 30- тих років виношувався план знищення противника. У війну той план був реалізований. Дніпрогес, збудований у 1932 році був підірваний. Підірвана ГЕС хвилею шириною в 50 км. та об’ємом в 3,3 кубічних кілометрів води знищувала ворога. На жаль, баранячими головами у баранячих шапках не бралося до уваги, що окрім противника там ще проживають мільйони простих людей. До сьогодні невідомо кількість жертв тієї «операції», але з побудовою Дніпровського каскаду такий варіант військовими враховувався також. Сьогодні те явище аж надто актуальне.

Та найбільшим лихом, що стосується теми нашої розповіді про Вільшанку стали побудови на Дніпрі 34 насосних станцій, що загородили вихід води в гирлах малих річок. Зникли місця нересту цінних та промислових риб, страшенно змінилася екосистема Дніпра. Ота станція і заважає рибі заходити з Дніпра в споконвічні місця нерестилищ, а для річкової риби стала своєрідним ніпелем, в Дніпро будь – ласка, а назад – зась! При роботі тієї станції гине і та риба, яка завелася в річці. Нерідко можна побачити її перебитою гвинтами натроє. Тому і бідна річка на рибні ресурси. Для роботи тих насосів треба неабиякі потужності. Тож, вони зжирають левову частину виробленої ГЕСами електроенергії. Ось так «ефективно» працює система – самоїд, що вбиває щоденно, щомісячно  річку Дніпро. Не говорячи про Вільшанку та їй подібні… Невже оті жалюгідні відсотки енергетики варті шкоди, що була зроблена в Україні? А майбутньої шкоди теж ніяк не уникнути. Як стверджує академік Анатолій Яцик, Дніпра в Україні вже немає. З 38 тис малих річок та водотоків 80% нині перетворені у лайнопроводи. 35 мільйонів українців (понад 70% населення) вимушені користуватися водою із Дніпра та річок подібних до Вільшанки. Яка може бути мова про якість тієї води?  Думаю, що академік, директор НДІ водогосподарсько – екологічних проблем знає про що говорить… Наголошую, до Вашого відома надана лише доступна інформація, а є іще секретна.

Давно вже померли орденоносці, що фактично знищили Дніпро та його притоки. А їхня «дешева енергетика» сьогодні не заробляє коштів навіть на своє утримання. Зношені без капітальних ремонтів гідроспоруди стали загрозою для існування цілих районів, де проживають люди. До тих колишніх орденоносних державних злочинців додалися злочинці нинішні, які роблять усе, щоби знищити усе, що залишилося від попередників. З упертістю осла штурмується ідея створення Канівської ГАЕС. Мабуть для того, щоби «розхитати» нею Канівську ГЕС, а тоді вже вся ота вода рине нам на голови! Ненаситні кишені кумів президентів та олігархів незважаючи на протести людей зроблять усе, щоби не залишитися порожніми. Як заведено в нашій державі, винуватих традиційно не знайдеться…

Щорічно, безкарно, скидається в ріки України біля 4 млрд. кубометрів забруднених стоків. Рось, Золотоношка, Суха Згар, та ж Вільшанка та інші менш відомі річечки лише в нашій окрузі стали справжніми страждальцями на Черкащині. А з ними страждають і люди! Та це чомусь не дуже хвилює нинішніх очільників.

Принаймні полум’яних промов на цю тему я від них не чув. Ні у ЗМІ ні серед людей. Лише наш депутат ВР пан Владислав Голуб знайшов для себе добрий головний біль, бо взявся за невигідну справу очищення річок. Заодно наступивши комусь на загребущі лапи…

А якою ж стала копана лопатою річка Вільшанка?

Не можна не зачепити тему про річку сьогодні. То жахіття, яке так нікого і не тривожить. Заперта дамбою – насосною ще в шістдесяті, без нерестилищ дніпрових риб, перегороджена аж 8 меншими дамбами вмираюча водойма стала загрозою для існування людей. Недарма існує вираз, що у семи няньок дитина без ока. Ніби на зло самому собі власники заводів та господарств, що знаходяться вище Мошен так і стараються викинути всякий непотріб в річку. І викидають! Потужний алерген – Амброзія, що розвелася на берегах ріки завдяки повній безгосподарності агропідприємств розчинює свій пилок у водах річки. Такий «коктейль» здатен вбити навіть здоровенного бугая… Комусь у голову прийшла була ідея, щоби зробити звалище на Ревках у Руді. Навіть проект «зляпали» за 40 тис гривень, «забувши», що звідти за якийсь десяток метрів тече меліоративний канал, що впадає у Вільшанку.  А з неї п’ють воду Черкащани, з водозабору. Добре, що у лікаря рай СЕС В.М.Чередника вистачило тоді мужності визнати свою помилку. Він відкликав з того проекту – убивці свій підпис. Проект став недійсним. Ініціативна група села отримала тоді перемогу, та чи надовго? Мабуть, що ні, бо ніхто так і не поніс заслуженої кари за розтранжирені бюджетні гроші. Гроші з нашого села. Як не старався пан С.Тулуб (колишній губернатор), а в смердючій ковбані затягнутій ряскою створити пляж не вдалося. Зате з державного бюджету кудись зникли 90 тис. гривень. Кошти, що були затрачені на проведений об’єм робіт вкладалися максимум у10 тисяч. А різниця? Отак і звикли «працювати» наші посадовці. І кишеня не плаче, і роботи не видно… Ота ряска, затримує сонячне світло, катастрофічно зменшує вміст кисню у воді, отруює своїми відмерлими залишками майже всю акваторію ріки. Загорожа на «пляжі» бонами з ПЕТ пляшок створила невеличке віконце у суцільній ковдрі з ряски. Та після купання в тій воді можна потрапити прямо в реанімацію. Мовчать природо охоронці, СЕС робить вигляд, ніби їх взагалі немає. Також, нічого робити патрулям з рибоохорони в цих місцях. Риби в ній вже давно немає. А ті мутанти, що залишилися, небезпечні для вживання. Відпочити з вудкою на березі річки – тепер можна лише у мріях. А спійману рибу навіть кіт їсти не хоче.

Були й інші потуги зробити місця відпочинку на березі річки, але п’ятитисячне село і на сьогодні так і не має жодного місця для відпочинку біля річки. Щось не чути нового губернатора Ю.Ткаченка. Наміри влади щодо рятування копаної річки є в сто разів секретніші від військової таємниці. Мабуть тому, що їх взагалі не існує. Справжнім шоком для мене була інформація про те, що захисна зона (береги річки) є нічийною, безгосподарною. То і притягти до відповідальності за бардак в акваторії та на березі річки юридично нема кого…

Що ж воно виходить? Кляті «експлуататори» робили добро собі та людям, а оці, язик не повертається як їх назвати, думають тільки про власні кишені. Помийна яма довжиною 106 км та площею водного басейну в 1,2 тисячі квадратних кілометрів для таких – норма! А коли там ще плаватиме лайно та куряче пір’я з нових косюківських курячих мегаферм, так то вже зовсім повний кайф, промислово – аграрний пейзаж, куди можна буде поткнутися тільки із закритим носом…

 Люди! Та вони жити тут не збираються, а почистити річку лопатою (‎як в минулому) їх заставити нікому.  Окрім нас…  Отоді знайдуться і гроші, і техніка, і мізки для врятування річки, і бажання хоч щось робити на своїх посадах.

Хтось може закинути мені за дещо емоційний виступ у цій статті. Той, хто тут не жив та нічого не бачив. Таким раджу хоч на деякий час уявити себе плаваючим в чистій річці, яка на очах перетворилася в лайнопровід з болотом…   

                                       

                                           Краєзнавець Сергій Гречуха.

ОСТАННІ НОВИНИ

    ФОТО АВТОРА САЙТУ

    ВАЖЛИВІ СТОРІНКИ

    No posts available

    Наша інформація

    ХМАРИНКИ ТЕГІВ

    100 гривень до пенції - плата за голоси на виборах до В.Р. Femen-вдала акція Алкоголізм в Україні - підлітковий Арешт Тимошенко Брак туалетів в Черкасах Вбивство середнього класу - на совісті влади Вертеп - блазнювання Влада в Україні вахтова Влада вбиває суди України Гастрольний збір - новорічний " подарунок" Українській культурі Геть брудні лапи від Українського патріотизму Геть владу і опозицію Дорогий газ для пересічних українців Ерец Ізраель-друг України Закон про вибори-змова КСУ - заказний владою України Каганович-кат Українського народу Корупція в медицині Крах ЖКГ в Україні Кримінально-процесуальний кодекс Модуль влада та «опозиція» - єдині Народжуваність в Черкасах владі не потрібна Не всі партизани були патріотами СРСР Нехай в 2012 році буде єдина Україна Олександр Тимошенко втік в Чехію Побиття Ростислава Шапошникова і міліція Податковий кодекс-засіб росправи з громадськими організаціями Помилка Росії на виборах президента Прогулянка С.Тулуба в Ізраїль Україна втрачає малі річки Юліоманія Ялинка в Києві - насмішка над народом атака на урядові сайти-помста громадян горе народу-рай для політиків загроза туберкульозу закон на розкіш - блеф влади комуністи товариші - капіталісти бізнесмени неякісні товари обман покупців протести- бльмо на оці влади ринок землі - смерть селянам сексуальні збочення сирна війна на користь Українського споживача смердючий цукор істерія навколо Юлії Тимошенко

    Это flash облако тегов вы можете найти на сайте "WordPress плагины". Для показа облака необходим Flash Player 9 или выше.

     
    Вересень 2019
    П В С Ч П С Н
    « Чер    
     1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    30  

    ВАЖЛИВО

    Голодомор В 1932 - 1933 рр. - геноцид Українського народу.

      День пам`яті жертв голодомору в Україні в 1932-1933роках -… [Читати далі ВСЕ]

    Голодомор В 1932 - 1933 рр. - геноцид Українського народу. Голодомор В 1932 - 1933 рр. - геноцид Українського народу.

    Закон про податок на розкіш в Україні - посміховище і не більше

      Прийняття закону про податок на розкіш -   спроба  української… [Читати далі ВСЕ]

     Закон про податок на розкіш в Україні - посміховище і не більше  Закон про податок на розкіш в Україні - посміховище і не більше

    Ринок землі в Україні відбере останню надію на існування Укранських селян

    Прийняття закону про ринок землі в Україні закінчить переросподіл… [Читати далі ВСЕ]

    Ринок землі  в Україні відбере останню надію на існування Укранських селян Ринок землі  в Україні відбере останню надію на існування Укранських селян

    Український деревообробний бізнес - по комуністичному, по сільському

     Українське лісне господарство – клондайк для сільських… [Читати далі ВСЕ]

    Український деревообробний  бізнес -  по комуністичному, по сільському Український деревообробний  бізнес -  по комуністичному, по сільському

    Новорічне поздоровлення від голови Народної ради Черкаського району Українцям

    Шановні члени Народної ради України  та співвітчизники! Щиро… [Читати далі ВСЕ]

    Новорічне поздоровлення від голови Народної ради Черкаського району Українцям Новорічне поздоровлення від голови Народної ради Черкаського району Українцям

    Поздоровлення Українців зі святом вшанування Степана Бандери з нагоди його дня народження

    Всіх Українців поздоровляю зі святом вшанування Степана… [Читати далі ВСЕ]

    Поздоровлення Українців зі святом вшанування Степана Бандери з нагоди його дня народження Поздоровлення Українців зі святом вшанування Степана Бандери з нагоди його дня народження

    ІНФОРМАЦІЯ

    Автор інтернетресурсу не несе відповідальності за посилання на сторонні ресурси.