На сьогоднішній день притока Дніпра  річка «Вільшанка» перетворилася на смердюче болото.  Річка давно потребує втручання людини для її відновлення. Вона потребує повного розчиснення . Нажаль,  нікому до долі цього в минулому райського об’єкту не має діла. Колись у Вільшанці був природний рух води, русло самоочищувалося. Негаразди виникли, завдяки бездарному  втручанню в закони природи. Побудоване штучне Кременцугське водосховище зруйнувало весь природний ландшафт прилеглих територій, а природа, як звісно,  людських помилок по відношенню до себе не пробачає. Зараз річка перегороджена численними дамбами. Де води достатньо – її навіть використовують для зрошення полів.  Місцеві жителі колись називали річку Канавою. Пояснення цього досить просте. Справа в тім, що річка  Вільшанка була не природнього походження, а прокопана громадянами навколишніх сіл  по велінню графа Михайла Семеновича Воронцова, який володів землями та маєтком на даній території. Безпосереднім виконавцем робіт був Ягницький Іван Тимофійович. Він був  управляючим маєтку Воронцова. В шістьдесяті роки минулого століття, в місцевості про яку йде річ,  був величезний бум зеленого, як тепер називають, туризму. В літні часи населення сіл навколо річки практично подвоювалося. Відпочиваючі з Москви, а також  з Мурманська та Кандалакші, буквально групами та цілими дитячими таборами, заполоняли лужки та пляжі навколо річки. По всьому березі стояли намети.  Відпочиваючі, які не змогли вчасно зайняти місце біля річки, розміщувалися в будинках місцевих жителів, приносячи  їм додатковий заробіток в вигляді комірного.  Місцеві ж жителі відпочивали практично  кожного вихідного дня біля Дніпра.  Добратися до Дніпра було швидко і просто – по воді, по річці. Всей цей туристичний рай продовжувався до тих пір, поки українському радянському керівництву не прийшла «мудра»   думка, збудувати в гирлі річки, переливну насосну станцію, яка дала змогу регулювати потік води з Вільшанки в Дніпро. Туристи та відпочиваючі,  швидко забули дорогу до України, а місцеві жителі забули, що таке багата природа В наш час річка перетворилась в смердюче болото, яке заросло, як в джунглях, дикоростучим хмизом та десятиліття не скошеною амброзією.  До колись краси та гордості Черкаського краю, річки Вільшанки, ні кому не має діла.  Покоління учнів Мошнівської школи 70-их років, яке висаджувало алею дерев вздовж берега річки обурене. Ця колись чудова алея перетворилася в непрохідні джунглі та масове сміттєзвалище вздовж берега.  Річка протікає в Черкаському районі біля сіл Яснозір’я, Байбуз, Мошен та Будищ та впадає в Дніпро. Місцева влада на проблеми забруднення річки не звертає уваги.  Землі по берегаг річки в районі названих сіл знаходяться в користуванні підприємств «Фрау марта» та «Наша ряба», тому навіть хазяїна берега річки  не можна знайти.  Річка не вулиця в центрі села тому й перейматися місцевій владі її станом немає сенсу. Комерційної цінності прилеглі землі до Вільшанки не мають, а в наші часи, як ми знаємо, все вимірюється грошима.  Те що  не можна продати, нікому, а головне чиновникам, не потрібне. Не подалік села Мошен діяло велике сміттєзвалище, яке зараз практично закрите. Місцевому населенню забракло місця для вивезення сміття, тому швидко знайшовся вихід, і сміттям були засипані береги  Вільшанки. Під час дощу та весняного паводку всі нечистоти змиваються в річку. А там і до водозабору для Черкас не далеко.  Тому проблема затхлої –зіпсованої води в Вільшанці не являється локальною. Водозабір для Черкас на пряму зв’язаний з Вільшанкою. Не важко збагнути, що це все являється прямою екологічною загрозою для жителів Черкас.  Як ми знаємо,  до води Дніпра,  Дунаю, Південного Бугу та інших великих річок, підійти пересічному громадянину просто не має  змоги. Береги давно вже в приватній власності «слуг народу» –спритних бізнесменів, чиновників,  та відкритого криміналу. Цивілізований світ такого свавілля не знає та й просто не може збагнути, адже там приватизація берегів  річок та озер просто не можлива. Нажаль своїх маєтків на берегаг річки Вілшанка можновладці не будують, тому і проявляють повну байдужість до неї. Ймовірно в обласному бюджеті існують принаймні якість кошти для цілей підтримання екологічної безпеки області, та для приведення до ладу  річки Вільшанка вони не досяжні. В часи влади В. Януковича очільник області Тулуб принаймні обіцяв навести лад в частині річки яка впадає в Дніпро. Звісно що обіцянка залишилася тільки обіцянкою і не більше. На сьогоднішній день з боку Черкаської ОДА очолюваною Ю. Ткаченком не чути навіть обіцянок. Обласні та районні чиновники Черкащини  мабуть чекають поки екологічна катастрофа не вибухне миттєво, щоб тоді займатися проблемою наслідуючи відоме українське прислів’я: доки грім не грякне — мужик не перехреститься.

ФОТО АВТОРА САЙТУ

Вересень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930  

ІНФОРМАЦІЯ

Автор інтернетресурсу не несе відповідальності за посилання на сторонні ресурси.