Невідомий пам’ятник

 Стоїть у Мошнах на роздоріжжі  п’яти вулиць, на Толоці, біля газової аварійної служби, що на вул. Кірова великий камінь з написом – “Жертвам фашизму”. Суть запису зрозуміла, а от хто були ті жертви, творці пам’ятника сором’язливо змовчали. Довелося провести опитування старих жителів села, щоби пролити світло на цю загадку. Як виявилося,  в селі Дудницьке (так тоді звалися Мошни) фашисти – есесівці влаштували страшний злочин. Раніше в цьому місці, яке звалося Толока, був великий піщаний кар’єр, тому були там вибрані у піску глибокі ями. Саме туди в 1942-му році в осінню пору полуторкою  з МТС були звезені із усіх навколишніх поліцейських дільниць заарештовані люди, які чимось не вгодили новій владі. Керували тією операцією комендант Мошнівського гарнізону Гофман та його помічник – рудий Вальтер.

З допомогою запопадливих поліцаїв, які  звозили на те місце людей згаданою старою полуторкою за один раз там було розстріляно 40 чоловік місцевих жителів та людей з інших сіл так званого мошнівського куща. Яму тоді загорнули піском, а пізніше майже поруч розстріляли ще двох чоловіків, котрі були військовополоненими. Кількість розстріляних сягнула до 42 людей.

Саме так про це розповіли свідки, зокрема нині вже покійні люди, що в той час були дітьми. На все життя вони запам’ятали події, які звершилися в них на очах. Таке забути неможливо, сталося так, що допитлива дітвора сховалася в кукурудзинні сусіднього городу та спостерігала за тими подіями. Коли розпочався розстріл, кулі полетіли у їхній бік. На щастя тоді ніхто не постраждав, але побачене та пережите зруйнувало дитячу психіку на все життя. Особливо вражає їхня страшна розповідь про жінку, яка вчепилася у свого чоловіка, не відпускала його від себе та була розстріляна разом із ним…

Ще довгий час оминала дітвора те місце. Але туди значно пізніше навідалися діти з іншого кутка. Навесні 1943-го року всю Толоку залили талі води, що потім замерзли, бо вдарили знову зимові морози. Дітвора побігла на ковзанку «гнути подушки», але з жахом втекли звідти, бо вода під льодом була червона від ротанувшої людської крові! А от, старожили села чомусь завжди уникали розмов на цю тему.

   Вже у повоєнному 1947-му році владою була проведена ексгумація тих людей, вони були упізнані родичами, занесені в протокол та поховані в братській могилі. Туди пере захоронили і тих двох, що були розстріляні пізніше. Про це розповів Федір Мефодійович Лопушняк 1920

Р. н., житель Мошен, якому тимчасово довелося працювати у комісії, яка приїжджала тоді із Києва. Як професійний фотограф, опрацьовував він тоді усі кримінальні фотодокументи, що засвідчили оте злодійство фашистів.

Спочатку мені здавалося, що через те немає там прізвищ, бо їх дуже багато, а пам’ятник відносно невеликий. Їхні прізвища є в архівах, тому встановити їх, здавалося, було би неважко. Та виявилося, що все було не так вже й просто. Ані звернення до місцевої влади, ані пошуки в архівах не дали жодних результатів, не знайшлося родичів, які б допомогли встановити істину. На жаль, розстріляні люди так і залишалися невідомими…

Та як кажуть мудрі люди – усе таємне колись стає явним. Так воно і сталося.

Зовсім недавно до мене навідалася моя добра знайома жіночка із с. Яснозір’я, краєзнавець- аматор Пуш Ольга Іванівна. В руці вона тримала два аркуші із шкільного зошита з якимись прізвищами людей. Спочатку я не зрозумів нічого, а коли прочитав записи, то стало зрозумілим, що те, чого не вдалося мені, таки змогла зробити Ольга Іванівна. Зібрані нею дані проливають світло на багато невідомого.

    Перелік  прізвищ жителів с. Яснозір’я  (колишнього Білозір’я) Черкаського району, заарештованих німцями та поліцаями 9 жовтня та страчених у с. Дудницькому

( Мошнах) 12 жовтня 1942 року.

 

  1. Баслик Григорій Григорович. Колишній секретар парторганізації

      с. Руська Поляна.

  1. Баслик Гурій Григорович. 1905 р. н. Колгоспник.
  2. Баслик Василь Григорович. 1910 р. н. Колгоспник.
  3. Веретільник Григорій Євдокимович. 1902 р. н. Голова колгоспу «Комунар».
  4. Гонор Лукія Федорівна. 1904 р н. Завідуюча дитсадком колгоспу ім.. 17- го з’їзду ВКП (б).
  5. Жила Самуїл Іванович. 1905 р. н. Колгоспник.
  6. Іщенко Демид Сільвестрович. 1912 р. н. Лісничий.
  7. Каплун Єфросинія Кирилівна. 1904 р. н. Ланкова колгоспу ім.

      8 березня, комсомолка.

  1.  Кріт Олекса Пилипович. Колишній директор школи до війни.
  2.  Лялька Іван Кіндратович. 1913 р. н. Комуніст, колишній бригадир   колгоспу ім. 17 – го з’їзду ВКП(б).
  3.  Нечипоренко Тихін Андрійович.1910 р. н. Комуніст, директор середньої школи.
  4.  Осадчий Антін Іванович. 1910 р. н. Комсомолець, вчитель.
  5.  Сіренко Олексій Гнатович. 1895 р. н. Колгоспник.
  6.  Чепурний Антін Феодосійович. 1897 р. н. Лісник.
  7.  Невідомий районний партійний уповноважений, єврей.

 

При арештові загинули та поховані в с. Яснозір’я:

 

Іщенко Степан Павлович. 1901р. н. Секретар сільради.

Пуш Меланія Сидорівна. Жителька села.

 

Як бачимо, майже третина загиблих сьогодні  вже перестали бути невідомими.

Та це не все, бо цей список став підтвердженням розповідей старожилів про сваволю та баранячу ідеологію комуністів того часу. Уважно продивіться наданий перелік. Перед вами  комсомольсько – партійно – господарський актив колишнього села Білозір’я. Свідки розповідали, що загинули ці люди через недолугість партизанського керівництва. Ще в 1941 році 7 листопада невеличкий загін партизанів забіг у Мошни, нашвидкуруч провів там мітинг та зник у лісі. Результатом такої акції був розстріл фашистами чотирьох активістів. А восени 1942 року,  розуміючи те, що своїми діями вони наражають на небезпеку свій же партактив в окупованих селах, згадане керівництво не відмовилося від небезпечних для людей мітингів. Знаючи, що 7 листопада це їм аж ніяк не вдасться, бліц – мітинги в навколишніх селах були проведені на місяць раніше. Реакція фашистів була миттєвою. На цей раз загинули 40 людей.

 З того часу в партизанів почалися «чорні дні». Родичі загиблих почали мстити за своїх, здаючи місцезнаходження партизан ворогові. Дійшло до того, що в загоні залишилося 10 чоловік, а С.Н. Пальоха змушений був розпустити загін 12 листопада 1942 року. Це не якісь там видумки. Багато свідчень знаходимо в щоденнику Ф.Р.Савченка та в копіях протоколів допитів С.Н.Пальохи в повоєнному НКВС та їхнє «кришування» Тимофієм Строкачом.

На жаль, майже усі ті люди на сьогодні вже відійшли у вічність так і не збагнувши, що людське життя – найвища цінність, набагато більша за будь – яку ідеологію.

Схоже на те, що в повоєнні роки самовихваляння та надуманий власний героїзм затьмарив колишнім партизанам увесь розум, а правда про невинно загиблих аж ніяк не вписувалася у те вихваляння. А пересічні люди мовчали тому, що багато із колишніх партизанів по війні перебували на керівних посадах. Такі розмови були не на користь «язикатого».

Цілком вірогідно, що архіви того страшного розстрілу вже давно не існують. Тому марно сподіватися десь віднайти повний перелік загиблих. Хіба що, в цьому допоможуть небайдужі люди. А вони є, і ця стаття – тому яскравий приклад. Невдовзі ми будемо відзначати весняні дні Перемоги. Але це вже не ті дні невідомості, що тривали довгих 73 роки від дня трагедії. Принаймні, можна буде пом’янути частину закатованих та загиблих поіменно.

Отже, той пам’ятник тепер не такий вже і невідомий, але дивує інше: в день Перемоги та у Пасхальні поминальні дні скрізь до обелісків приносять люди квіти, а біля цього пам’ятника їх чомусь немає. Можливо, хтось зустріне знайоме прізвище та прийде віддати шану  до невинно убієнних людей. Можливо…

                                  Письменник, краєзнавець, публіцист   Сергій Гречуха.       

 

ФОТО АВТОРА САЙТУ

Липень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

ІНФОРМАЦІЯ

Автор інтернетресурсу не несе відповідальності за посилання на сторонні ресурси.