Із жахом та величезним внутрішнім протестом передивляюсь нинішні телевізійні новини. Після кривавих подій на Майдані, де факто, на територію суверенної та незалежної держави ступив чобіт окупанта… І не якогось там заморського, чи дуже далекого, а сусіднього так званого «старшого брата» – гаранта недоторканості наших кордонів, котрий разом із Америкою та Англією за Будапештським меморандумом гарантували Україні право на спокійне життя в обмін на знищення ядерного арсеналу, що залишився в новоствореній державі після розпаду СРСР. Час показав, що ті гарантії не варті папірця, на якому вони були написані. Власне кажучи, Україна була хитро ошукана шулерами від політики. Згадаймо, із якою завзятістю сусідня Росія розтягла з України по своїй території тактичну ядерну зброю (якою тепер нам і погрожує), а мало не половина американського пентагону з не меншою завзятістю «пиляли» стратегічний ядерний потенціал України. Змушували нас навіть підривати капітальні підземні споруди, так звані ядерні шахти для ракет, котрих там вже не було… На сьогоднішній день увесь Світ побачив, чого варті домовленості з людьми, що не мають ані честі, ані совісті. Замість того, щоби незалежно від неучасті в НАТО України терміново увести сюди свої війська (згідно гарантій), українці почули лише «стурбованість та глибоку стурбованість». Ото і все. Навіть новітніх озброєнь та амуніції від «гарантів» для новонародженої  української армії (колишню російські емісари зруйнували ущент) ніхто так і не дочекався. Обмежилися лише забезпеченням мізерної долі сухих пайків для армії. Не соромно вам панове! Україна, на щастя, ще у змозі нагодувати усі ваші армії разом взяті… А запевнення про якусь фінансову допомогу такими залишилися і донині. Ті копійки, що з кров’ю від серця вирвали американські та європейські політики є не чим іншим, як замилюванням очей світовій спільноті. Власне кажучи ті кошти потрібні не нам, а скоріш за все самим європейцям. Сьогодні Україна стримує удар агресора, що має далекоглядні плани, у тому числі й зазіхання на благополуччя самої Європи. Америка далеко, а стосовно Європи, в українців назбиралося немало претензій. У скрутний та воєнний час, коли відриваються шматки наших територій, коли гинуть наші хлопці, європейські жлоби не тільки не виконали даних ними гарантій, а ще й створюють імітацію «миротворців» з міфічною турботою про безпеку мирного населення в Донбасі. Цікава виходить арифметика – про Крим вже ніхто й згадувати не хоче, натомість нам нав’язуються якісь переговори. Поки що невідомо з ким, бо за логікою тих так званих миротворців сідати за стіл перемовин слід з бойовиками ДНР та ЛНР – самопроголошених республік у Донбасі, а це означає, що Україна має автоматично визнати ці бандитські утворення. Така спроба перемовин вже відбулася, і коштувала вона життів майже сорока наших людей. Євросоюз до сьогодні не виразив навіть свого співчуття… Вимальовується картина, що для європейських жлобів, доля України зовсім нецікава. Немає обіцяних санкцій для агресора, а ті, що ввели «глибоко стурбовані» ні на що не впливають. До сьогодні всіляко симулюється повернення до Нацбанку з європейських банків та офшорів награбованих Януковичем та його сворою коштів, скоріш за все той ласий шматок єврожлоби планують знову заникати, як це було вже не одноразово. А конфлікт із Росією неодмінно вдарить по кишенях себе люблячих, то навіщо зайві клопоти?  На дипломатичному рівні Україна – засновник ООН також не має жодної дієвої допомоги. Складається враження, що та поважна організація існує для того, щоби побалакати та й розійтися. Прикро, бо завтра аналогічні проблеми, якщо не зупинити Путіна,  можуть виникнути у багатьох нині байдужих. Якщо хтось думає, що той зупиниться в Україні, то він дуже помиляється. Почерк новітнього фюрера мало чим відрізняється від фюрера колишнього… Варто замислитися мудрагелям з Європи, що у випадку повної окупації України Росією, все це добре «відгукнеться» жлобам з Європи. Більше ніхто не зупинить Путіна. НАТО буде таким же безсилим проти навали терористів на всій території Євросоюзу. Тактика відлагоджена та випробувана.  А що стосується українців, то європейці звикли до них як до дешевої та покірної робочої сили, забуваючи про те, що в жінок – заробітчанок є ще й чоловіки. Зневажені, пограбовані, знищені морально, вони можуть стати заробітчанами Путіна. Не буде величезного здивування для подруги Путіна – канцлера Меркель коли одного моменту на вулицях Берліну знову з’являться російські танки. Та найгірше те що в них можуть бути заробітчани з України.  На жаль, тоді вже  ніщо і ніхто не зможе врятувати євро брехунів від ними ж скоєного…  Дипломатія дипломатією, а на сьогодні кількість тих, хто відстоював єднання з Євросоюзом не додається, а навпаки стала зменшуватися. З невеликими оплесками зустріли люди підписання Асоціації з Євросоюзом. Власне кажучи, особисто я – палкий прихильник євроінтеграції, сьогодні став замислюватися, а чи потрібен мені той Євросоюз, від якого користі немає ніякої. Віками Україна залишалася один на один із своїми проблемами. На жаль, на такому географічному роздоріжжі живемо, одного разу підписали вже Переяславську угоду з Росією, до сьогодні відгикуємо її наслідки. А поведінка Євросоюзу сьогодні надає багато аргументів для роздумів. Чи буде щирим той, хто вже не раз обманював Україну (Будапешт – приклад), чи не зрадить великий капітал заради грошей нас знову? Питання, питання… А на фоні тих питань все менше вивішується в Україні прапорів Євросоюзу, все більш прискіпливими стають люди до слів та  дій його членів, все більше виникає упевненості, що до крові наших хлопців, їхніх смертей опосередковано причетний і Євросоюз. Своєю байдужістю. Путін як бабуїн дубиною розмахує газовою трубою (яку йому створили українці, що і нині живуть по їхніх Уренгоях), єврожлоби не наважуються втратити комфорт та власні гроші заради якихось там українців, американцям на все начхати, адже загрози від України вже не існує. Всі вдають, ніби нічого не трапилося у Криму, ніби не палає Донбас, а такий собі привид Третьої Світової війни як димок від тих пожарищ вже витає над Світом. І роздмухує його Путін, якому тиснуть руки світові лідери, аплодують доморощені фашисти в Росії, та «начищують рило» прості українці. Чи вистачить у нас сили стримати ту погань, що увесь час називала себе «старшим братом», чи усвідомить нарешті євро бюрократія те, що саме сьогодні в Україні вирішується подальша доля Світу, у тому числі і їхня власна доля? Хто знає, бо нині маємо запитань набагато більше аніж відповідей…

 

                                                                                                   Сергій Гречуха.              

ФОТО АВТОРА САЙТУ

Липень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

ІНФОРМАЦІЯ

Автор інтернетресурсу не несе відповідальності за посилання на сторонні ресурси.