Через певний час після буремних подій на майдані активні учасники тих подій починають усвідомлювати, що політики різних рівнів їх нахабно та цинічно використовують для задоволення своїх особистих амбіцій.

   Славнозвісне висловлювання про те хто руволюцію задумує, хто творить, а хто ї використовує не минуло і подій майдану. На хвилі революційних подій владу в Україні швидко захопили політики колишнього помаранчевого табору. Ключові пости в Верховній Раді та в уряді зайняли члени Партії Тимошенко та політично  збанкрутілої Нашої України. Члени останньої спритно одурили виборця та ввійшли до парламенту під брендом відомого спортсмена В. Кличка. Як бачимо до керівництва країни стала стара помаранчева команда, яка вже зраджувала майдан, не вивівши країну з розрухи та тотальної корупції. Майдан зрозумів, що він практично зраджений. Керівництво країни пока-що виявилося не спроможним найти та покарати злодіїв, які чинили злочини на майдані та давали прикази на їх здійснення. Події сепаратизму в Криму та в східних областях України взагалі не піддаються ніякому поясненню. Крим практично вже зданий Росії – на черзі східні райони України, а той вся Україна в цілому. Ситуація по цьому питанню повністю стала не підконтрольною владі. Прославляння українських вояків, які фактично, склали зброю без бою в Криму,  взагалі виглядають цинічно беглуздими. Крим для України став  практично втрачений. Що чекає Україну в майбутньому нікому не відомо. Якщо майдан не перейде в  іншу –  наступну  свою стадію – наведенню порядку у владі – всі зусилля та жертви майдану можуть виявитися марними. Скомпроментовані  чиновники колишньої влади залишаються на своїх місцях, або займають, не менш теплі нові посади та продовжують обдирати власну країну. В регіонах країни ідуть майже відкриті торги за посади. Колишні чиновники-регіонали буквально викупляють свої насиджені місця та залишаються на своїх посадах. Ніяких люстраційних дій з боку  влади не здійснюється, а люстрація колишніх чиновників з боку громади всіляко саботується.  Західні політики ж, поки що обмежуються засудженням політики Кремля та моральною підтримкою України. Конкретних дій з боку світового співтовариства пока не спостерігається. Україна практично  залишається на самоті зі своєю політико-економічною кризою.

                                                                   Микола Бабич

Нижче пропоную публікацію по даній темі свого однодумця – письменника та публіциста Сергія Гречухи.

                                Саботаж та зрада свого народу київськими політиками.

Довгий час, більш ніж двадцять років усі ми з надією обирали багатообіцяючих, та перспективних політиків, імена яких з часом стали нерозривним цілим з Печерськими пагорбами. Хамовиті «слуги» наші спотворили саму Раду (від слова радитися), зробили з неї два гавкаючі один на одного табори. Удень звичайно, та на камери, а увечері оті «непримиримі» в дорогущих ресторанах обговорювали оборудки на таке бабло, яке нам смертним і не снилося. Породичалися, переженилися та перекумалися, словом, створили клан, що захистився ще й відповідними законами про забезпеченість до смерті та недоторканістю. Закони, що створили ці «законодавці» на 60 % не на користь країні, 30% відверто лобістські, і лише 10% – соціально спрямовані, та й вони мають дуже багато запитань. Виходить, що  усі так звані «покращення»,  які зробили для усіх нас нардепи за увесь час незалежності довели народ до злиднів та вигнали значну частину людей на заробітки  за кордон. Біда, що сталася нині у Криму – то їхніх рук справа. Одні піарилися там та здобували електорат, інші погрожували . На жаль оці політики, і нині знаходяться біля керма держави. Тепер вже стало зовсім незрозумілим, хто ж із них влада, а хто – опозиція. Змінюючи неодноразово один одного ці любителі покерувати, довели країну і кожного із нас до повного зубожіння. Та подивіться навкруги: повсюди виросли височенні тереми, з вікон яких хитро виглядають  так звані народні обранці. Не відстають від них чиновники різних рангів. Як опозиція чи влада(чи може навпаки), створила за наші гроші собі непоганий простір для існування.Де, і хто бачив, що би наймити мали більші статки ніж у господаря? За яку таку заслугу колишні парфункціонери та нинішні злодюги зробили закони, по яких мають пенсії та пільги, що здаються захмарними для простих роботяг? А нинішні депутати, яких назвати народними язик не повертається, скавулять із трибун, що закон не має зворотної сили, та про інші гидкі крючкотворства ними ж і придумані! Тож, і виходить, що поховавши своїх Героїв Майдану, всі ми затягнувши паски та своєю працею мусимо якось витягувати країну із прірви. Правопохоронні органи – зграя хабарників та держиморд Януковича розбіглися хто куди, затримати злодіїв тепер нікому. Отже, вкрадені статки так і залишаться в руках політзлодіїв. Три річних бюджети України, які сховали від нас олігархи в офшорах,  до сьогодні невідоме число зруйнованих та порізаних на металолом підприємств, розікрадена у різний спосіб земля – ось про що бажали би не чути так звані «народні», де у кожного є свій інтерес. Незважаючи на присутність Майдану у Києві постійно «прописані» у високих кабінетах владці знову терміново вмощують свою гузу у владні крісла та протягують туди своїх «коришів», отих, що за двадцять років повністю розорили та обікрали країну. Соромно дивитися, як на відповідальні пости у державі призначаються корупціонери, олігархи, кримінальні покидьки. І всі оці паскудства видаються як перемога Майдану, як свято демократії. Яскраво виділений повзучий саботаж усіх без виключення присутніх в парламенті фракцій та партій робить посміховищем той орган. В державі фактично вже три дні триває війна, а владці відпочивають від трудів праведних. Розорена ними, розпродана та пограбована армія досі залишається в казармах, військомати не мобілізують резервістів та не видають їм зброю. Заборона оборонятися військовим частинам, згідно законодавства, нападам «зелених чоловічків» зі зброєю в руках вважається нині найвищим героїзмом. В результаті,  повністю втрачений військовий потенціал збройних сил у Криму. Він тепер фактично знищений без єдиного пострілу. Усі баєчки про те, що революція може бути безкровною та переможною здатний розповсюджувати тільки ворог. Стримати збройний напад може тільки адекватна відповідь. Брехня, що агресор сильний та з ядерною зброєю непереможний.  Хай засуне ту зброю собі в одне місце. Бо використати її він не зможе. Надто близько від нас Білокам’яна, яку радіоактивна хмара накриє через дві години. А начистити пику агресивній свині хоча б в одному місці не завадить. Тоді новітній «фюрер», можливо, отямиться. А якщо ні, то хоч помремо стоячи! Набридло вже усе своє життя стояти перед усілякою наволоччю на колінах. А ще, мені здається, що у колишніх так званих «еліт» за двадцять років почергових перебувань при владі назбиралося достобіса грішків, за які вони ніяк не збираються відповідати. Тож, прихід чужих армій навіть у Київ для них був би величезним благом… Тому, вважаю за необхідне добитися Раді Майдану, щоби жоден із нинішніх і колишніх депутатів на майбутніх виборах не мав права балотуватися у ВР, там потрібна свіжа кров – люди, які будуть служити Україні, а не власній кишені. Злодія легше убити, ніж відучити красти. А ті злодії ще трохи, і почали би красти наші Душі. Таким прощення не може бути. Нині шаленими темпами почалося їхнє чергове перефарбовування. Я не здивуюсь коли мені скажуть, що всі оті олійники та колесніченки з часом стануть героями Майдану, а Небесна Сотня загинула так: сам вистрілив із снайперки, забіг наперед і отримав свою ж кулю. І ніхто в тому не винен… Люди! Будьте обережними, бо найстрашніший  ворог живе у нас самих. Його ім’я -Байдужість. Якщо і тепер ми залишимося такими, то держава Україна зникне з мапи Світу як така, залишиться лише нічого не означаючий топонім. Сьогодні на часі стоять три основних питання. Першим питанням стоїть зовнішня політика – вступ до Євросоюзу та НАТО. Друге питання – це знищення корупції у всіх її проявах прискіплива люстрація політиків та чиновників, і не треба перейматися їхньою долею, нехай відбудовують ними зруйноване, а чесних та освічених людей на їхнє місце є немало. Третім, значним та болючим віднині стане питання врегулювання відносин з РФ. Побоююсь, що братські відносини двох народів кремлівські керманичі зіпсували, як мінімум, на півстоліття. Саме ці питання і є найголовніші. Все інше роботящий народ України здолає дуже швидко, цього і бояться наші недруги.      Слава Україні!

 

     Гречуха Сергій Іванович         пенсіонер, 62 роки. Черкащина.

 

ФОТО АВТОРА САЙТУ

Липень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

ІНФОРМАЦІЯ

Автор інтернетресурсу не несе відповідальності за посилання на сторонні ресурси.