Чи можливий розкол України, як наслідок діяльності євромайдану?

  Таке питання задає собі майже кожен громадянин України не залежно від територіальної належності його місця проживання та його національності. Питання сепаратизму було і являється завжди табу для обговорення в кожній держаі,  особливо в тоталітарній. Сепаратистів завжди засуджують, особливо на самодержавному рівні. Не секрет, що часто політики бачать в сепаратизмі можливість відірвання собі особисто лакомого  шматка  з цілосності держави для свого власного особистого царювання.  Та не все так просто, як здається на перший погляд. Сильні світу цього, які вже отримали владу в великих територіально державах, прагнуть завжди зберегти цілісність своїх володінь. Історія ж свідчить, що незалежно від вподобань особистостей,  розпадаються величезні держави і об’єднуються меньші в більші. Прикладом цього являється розпад «неподільного та не –порушного» Радянського Союзу та воз’єднання Німеччини. Мабуть в часи існування СРСР за одну тільки думку про розкол  СРСР або про відокремлення будь якої республіки можна було отримати смертну кару. Та в наш час це здається анахронізмом і маячнею. Всі бувші республіки бувшого СРСР тепер незалежні і незалежність їх  являється предметом державної гордості будь якого громадянина цих республік. Як бачимо, сепаратизм для цілосності імперій це страшне зло, а для окремих національностей та етносів  це прагнення незалежності та героїзм. Останні події в Україні визвали шквал залякування в адрес українців  з боку владних політиків та «державних»  мужів  на предмет розколу України, які швидко забули про події в Сєвєродонецьку в 2004 році  ініційовані Партією Регіонів де вони закликали до відокремлення сходу України від України. Як бачимо політика двойних стандартів регіоналів на лице. Та бог з ними –з політиками. Подорожуючи по регіонах України не можна не замітити неприязнь пересічних громадян східних та південних регіонів до жителів заходу. В місті Сімферополі, коли автор цієї публікації звертався до місцевих жителів на рідній українській мові, в більшості отримував відмову в послузі та образливе прозвище «бандеровець». Це було давно і до подій майдану не мало ніякого відношення. В більшості люди ,які лякалися прізвища Бандери на віть не знали нічого про цю людину і навіть не бачили його портрету. Більш того, що така ворожнечість до всього західного була  привита Українцям ідеологами Радянського Союзу, яким було все вороже українське –національне. Для більшої частини українців заходу України,  правда про боротьбу Українців за незалежність була більш наявною та не заперечною. Західна Україна була менше часу в складі СРСР, тому часу для промивання мізків західним українцям в ідеологів комунізму було менше. Як наслідок, настрої до незалежності від Росії в західноукраїнців, знищити комуністичним «інтернаціональним» ідеологам було практично не можливо. Політика промивання мізків навпаки тільки посилила патріотичні настрої. Не секрет, що західньо українці не зовсім люблять прихильників єднаня з Росією та  семітизму, але «антисемітизм» західноукраїнців проявляється виключно, як явище антижидокомунізму. Не секрет,що вся ненависна Українцям верхівка ідеологів та впровадженців комунізму в світі була єврейської національності. Просте єврейство просто стало заручником подій розвинутих їхніми одноплемінниками- ідеологами та впровадженцями комуністичних режимів в світі. Як бачимо , примирити українців різних регіонів України не такто просто, принаймні в даний історичний час. Недавно ми почули висловлювання явного українофоба, нардепа від Партії Регіонів Вадима Колісниченка про федиралізацію України, як засобу вирішення нинішнього конфлікту українців з владою, з явною проросійською політикою. Можливо пан Колісниченко, на цей раз хоч частково,  мав рацію.  Автор цієї публікації не являється політиком, а тим більше не претендує на роль провидця, тому не вправі надавати поради, та і не дає їх Українцям ,та не прогнозує політичних подій в Україні в майбутньому. Автор хоче показати, що сепаратистські насторої в Україні не являються наслідком подій в Україні визваних євромайданом, а являються наслідком історичних подій, відповідальність за які несуть горе – політики минулих століть в Україні, які зіштовхнули одну українську націю до розколу, принаймні територіально. Не відстали від своїх попередників і сучасні українські політики, для яких цілісність чи незалежність регіонів України зовсім не має значення. Насамперед цих «слуг народу» цікакавить задоволення особистих  владних та майнових амбіцій. До долі народу України їм зовсім байдуже. Доля майдану та українців в майбутньому, в руках самих учасників майдану. Одне можна сказати вірно, що на майдані стоять сьогоні не байдужі до долі України українці, які розуміють, що окрім них самих, на цей час, долю та гідне  майбутнє України ніхто не вирішить. Якщо майдан здасться -Україну захлисне хвиля репресій, крові та смертей. Влада та ресурси України належать зовсім не етнічним українцям. Ймовірність повного тоталітаризму в Україні, при певному розвитку подій, цілком реальна.

                                         Микола Бабич

ФОТО АВТОРА САЙТУ

Вересень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930  

ІНФОРМАЦІЯ

Автор інтернетресурсу не несе відповідальності за посилання на сторонні ресурси.