Існування як влади так і опозиції без протистояння заходу та сходу  України не можливе                             Микола Бабич

  Так вже історично склалося, що на заході України трохи недолюблюють  росіян  радянсько-комуністичних часів на ймення  «Москалі».  Постійні звинувачення у всіх земних та неземних гріхах «москалів» привело до зворотньої неприязні російськомовного населення сходу України по відношенню до українського населення західних регіонів України.    В західних районах країни розмовляють в основному українською мовою, в східних та частково в центральних переважає російська. Не так давно в Україні був наведений порядок в діловодстві державних установ.  Мовою ділового спілкування та написання ділових паперів стала українська. Більшість громадян держави вже призвичаїлись вести ділові папери та сплкуватись в державних установах українською мовою. Більше того стало навіть престижно знати досконально українську мову. Можна було б і поставити жирнну крапку на цьому питанні, але спокій українцям по цьому питанню тільки сниться. Владна частина українського політикуму постійно нагадує російськомовній частині населення України  про нібито утиск російськомовної частини українців по мовному питанню. Перетягування голосів виборців триває, адже країна на передодні чергових виборів. Політикам постійно потрібно когось захищати, зовсім не важливо хто це. Головне процедура самого захисту в основному  -декларитивна. В Україні проживає більше 78% громадян які себе вважають  етнічними українцями. Значна частина  з них, особливо в східних та центральних районах України , розмовляє російською мовою.   Багатьох Українців мовою спілкування, особливо в побуті, являється російська, не зважаючи на етнічну належність до української нації. Слід зазначити, що історично Ісус Христос розмовляв зовсім не рідною мовою, він розиовляв  арамійською.     Кому ж потрібно це теритеріально-мовне протистояння, адже мови між собою дуже подібні- вони мають спільний витік?   І українці і росіяни вільно розуміють один одного.  На дданий час в Україні існують в основному дві політично «протилежні» політичні сили, які по суті нічим не відрізняються одна від одної. Обидві вони мають спільні витоки з посткомуністичного радянського часу, перефарбувавшись в «демократичні сили» по Тимошенківські та в захисників російськомовного населення на чолі з Януковичем.  Обидві сили по черзі узурпують владу та паплюжать своїх опонентів звинувачуючи їх у всіх гріхах та особистих  невдачах. Представники обох політикумів привласнили собі всі ресурси держави  та казково збагатилися, нехтуючи інтересами власного народу. І ті і інші спираються відкрито на кримілітет та свавільно розпоряжаються ресурсами країни. По черзі, під час перебування у владі ці «демократичні» політики підпорядковують собі суди, прокуратуру, силові структури та інші гілки влади для здійснення своїх злочинних намірів. Свавілля в державі процвітає та складає державну політику. Корупція побила всі світові рекорди. Змоделювавши однорідність Української держави можна зрозуміти, що потрібність в захисниках заходу чи сходу відпаде сама по собі.    Отже помаранчеві та біло-сині політичні сили нікому не будуть потрібні. Прикриваючись лівими політичними гаслами, обидва політикуми сповідують лібералізм – найнебезпечніший для громадян України. Кістяк обох «протилежних»  політичних сил становлять олігархічні системи. Як помаранчеві партії,  так і партія Регіонів України,  фінансується олігархами. Заради справедливості слід сказати, що Партію Регіонів підтримує та фінансує більше олігархів, тому фінансово вона більш потужніша. Але суть обох протидіючих політичних сил однакова.  Вони обидві прагнуть влади та особистої користі та наживи. Поки існує в країні поділ на схід та захід – потрібні  їм захисники.   Сучасні політичні сили існують та мають успіх виключно на протистоянні, а  не на консолідації суспільства.  Не так давно деякі гарячі голови пророкували Україні поділ на східну та західну державу, а той на три держави,  включаючи центральну її частину, як окрему державу.  При такому географічнома розкладі можна було б надіятись на мир та спокій    в окремих державах, але тільки не в центральній її частині. Так, як в центрі України проживають прихильники  та противники, як українізації так і русиффікації, ця карта миттєво розіграється політиками на кшталт сьогоденних помаранчевих та біло-синіх.  І знову політики, які не мають ніякої ні політичної ні економічної стратегії,  стануть вкрай «потрітрібні» для суспільства. Автор зовсім не пропагує розкол цілосності України, а лише припускає ситуацію. Читач справедливо запитає – деж вихід зі складної майже безвихідної ситуації? А вихід єдиний – це об’еднання країни. При такому розкладі ситуації існуючі злочинні політичні сили зникнуть самі по собі, як не потрібні по суті. З усього сказаного можна зробиити висновок. Мир та спокій в Україні діючим  ведучим політичним силам зовсім не потрібний,  так як він їх зовсім знищить. Нажаль в Україні потужних політичних сил та лідерів, які б об’єднали націю  та привели країну до процвітання та благополуччя на даний час не існує. Суспільству ще потрібно їх виховати.  На чергових виборах громадяни України скоріше голосують не на користь певної політичної  сили, а скоріше проти ненависної,  на їх погляд політичної сили, вибираючи менше зло. Серед  соціуму, нажаль домінує філософія авторитету чужого – повного гаманця та чужого, навіть  злочинного,  успіху перед своїм  – перед власним. По суті це рабська, вкрай шкідлива філософія життя, яку ще потрібно Українцям подолати. Це буде не легко. Але до цього потрібно нації неухильно прагнути. Тільки  вільна людина має право на гідне існування, гідне життя  та на особисте щастя.

ФОТО АВТОРА САЙТУ

Вересень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930  

ІНФОРМАЦІЯ

Автор інтернетресурсу не несе відповідальності за посилання на сторонні ресурси.